ЛИТЕРАТУРНЫЙ ЖУРНАЛ ФАНТАСТИКИ
Get Adobe Flash player

– А чому восьмий том — «Книгу Розчарування» ви завершили 1990 роком, а не 1991, коли розвалився СРСР?

Т. Л.: Бо три фінальні книги ми вирішили завершити трьома українськими революціями — явищами самобутніми і, можна сказати, унікальними. Тому «Книга Розчарування» завершується студентською Революцією на граніті 1990 року, «Книга Безнадії» — Помаранчевою революцією 2004 року, яка насправді є типовою фрондою, а «Книга Нових Сподівань» — Євромайданом 2013-2014 років і новітньою російсько-українською війною.

О. Л.: На наше переконання, кожна країна повинна знати своїх героїв. Отож ідея фінальної акцентуації трьох останніх книг на трьох Майданах є дуже вдалою.

– І все ж таки, ви обійшли питання про основні сюжетні лінії епопеї. Хоча б деякі можете перелічити?

Т. Л.: Епопея — це розлоге історичне полотно, написане широкими мазками. Ці мазки — долі окремих людей… Як усе це висловити стисло та ще й на окремі теми розбити?! Просто не знаю… Мабуть, стрижнева тема — це Україна як вічна, незнищенна історична сутність. А докладніше?.. Наприклад, митці та мистецтво. Відповідальність митця перед суспільством і перед вищими силами. Боротьба патріотів за свою землю. Проблема вибору, здійснюваного під неймовірним тиском. Вічна борня добра і зла. Влада і люди, які її здійснюють. Угодовство і пристосуванство заради виживання. Український космізм. Наше життя як містерія, яку люди розігрують перед вищими силами…

О. Л.: Дружба і зрада. Вірність і відданість. Кохання — бо куди ж без нього!.. Вміння робити свою справу попри всі несприятливі обставини. Вміння не здаватися, досягати поставленої цілі. Подвиги явні й подвиги позабуті.

Т. Л.: Коротше кажучи, сюжетних ліній насправді безліч. Наш перелік далеко не повний… От все, з чого складається життя — все це так чи інакше відображено в нашій епопеї. Різні герої задіяні в різних сюжетних лініях…

– Ким є герої вашого твору: це реальні люди чи вигадані персонажі?

О. Л.: В будь-якому разі, не варто забувати, що епопея наша — це твір художній. А тому якщо навіть в сюжет вплетені реальні історичні персонажі — то ми не прагнули відтворювати їхні образи з документальною точністю. Така вже специфіка художнього твору, що поряд з цілковито історичними постатями діють вигадані персонажі. Хоча усі вони й мають реальних прототипів.

Т. Л.: З іншого боку, іноді сюжет вимагав виписувати збірні образи. Іноді навпаки — різні моменти життя реальної людини доводилося підмальовувати різним персонажам. Іноді доводилося переносити якісь другорядні, але цікаві події в інше місце: адже ми мусили згенерувати художнє полотно про історію України, а не лише обраних населених пунктів!..

– Звідки ви набрали необхідну кількість матеріалів для написання епопеї?

О. Л.: Окрім традиційних книжок, бібліотек, музеїв і архівів, при роботі над епопеєю ми широко використовували життєві історії реальних людей. Так би мовити — родинні легенди й перекази.

Т. Л.:  Наприкінці останньої книги вміщено список із понад трьох десятків імен. Це ті, кому ми змогли висловити подяку за допомогу в написанні нашої епопеї. Зокрема, це ті, чиї сімейні історії ми використали при роботі над сюжетом… і хто нам дозволив «засвітити» свою допомогу. А хто не давав такого дозволу… Ну що ж, ці люди стали прототипами тих чи інших героїв, вплетених в сюжет!

– Які книги, окремі розділи або фрагменти епопеї вважаєте найбільш вдалими і чому? А можливо, досягти чогось так і не вдалося?..

Т. Л.: Так, нам все ж не вдалося вкласти в епопею весь набраний матеріал! Все ж таки формула «1 рік історії України — 1-1,5 авторських аркушів тексту» виявилася занадто обмеженою, щоб написати про все-все-все!.. Що ж до більш або менш вдалих розділів та фрагментів… Ми все ж таки схильні розглядати свої тексти в цілому, а не частинами.

О. Л.: Третя книга епопеї — «Книга Жахіття. 1932-1938» була визнана «Книгою року — 2018» на конкурсі Держ­ком­телерадіо України в номінації «Моя країна».

Т. Л.: Але прошу мати на увазі, що це думка не наша, а Держкомтелерадіо!.. До того ж, у 2018 році були видані лише перші чотири книги епопеї, а шість останніх або перебували у стадії написання, або лише планувалися.

– Які подальші творчі плани маєте в контексті написаної епопеї? Чи збираєтесь писати сиквел або приквел, що зараз модно? Чому?

Т. Л.: Писати сиквел не плануємо точно — бо це вже вийде не історичний твір, а цілком реалістичний. Про те, що відбувається тут і зараз. В крайньому разі, вийдуть мемуари… А щоб написати історичний твір про наш буремний час, потрібно зачекати ще років 50. А ще краще 100. Це вже хтось інший писатиме.

О. Л.: Що ж до приквела… Про історичні твори, що охоплюватимуть період перед 1914 роком, подумати можна. І якщо чесно, то ми вже намітили кілька сюжетів, гідних втілення. Втім, розкривати ці плани ми поки що не готові.

– Дякуємо за інтерв’ю. Чи хотіли б щось додати наостанок?

Поделиться в соц. сетях

Share to Facebook
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Pages: 1 2 3 4 5 6

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>