ЛИТЕРАТУРНЫЙ ЖУРНАЛ ФАНТАСТИКИ
Get Adobe Flash player

НФ, киберпанк

Гарду не хотілося розплющувати очі. Приємна млість вперше за довгий час відвідала його занепокоєне тіло та розум. Гарду пригадалося, що сьогодні його знов і знов будуть подовгу діставати запитаннями, й від цього ставало не по собі. Все-таки, наскільки безглуздо він попався, а жага крові знову буде солодко бентежити його свідомість. Гард насилу розплющив очі – і вже не міг їх заплющити від подиву!

Він лежав на просторому ліжку, а поруч спала така вродлива дівчина, про яку можна тільки мріяти. На столі стояло його улюблене віскі та першокласна їжа. Гард нечутно підвівся і підійшов до вікна, що виходило на мальовничу гірську місцевість. Внизу стояв його автомобіль. Будинок був саме таким, про який Гард мріяв завжди. Покопирсавшись у кишені недбало кинутого дорогого піджака, він витягнув портмоне з документами на своє ім’я, солідною пачкою грошей і купою кредитних карток.

Моментально звідкілясь у пам’яті спливла сіра одиночна камера з жорстким ліжком, холодним залізним унітазом і умивальником. Тьмяне електричне сяйво заміняло світло вікна, відсутнього в камері смертників. Гард замотав головою, і видіння щезло.

Він стояв у розкішний кімнаті з казково гарною дівчиною у ліжку і розгублено дивився на своє перелякане відображення у величезному дзеркалі на стіні. За годину блукань неосяжним помешканням Гард остаточно переконався, що кошмарний сон – це лише кошмарний сон, не більше.

Він повернувся до ліжка і подивився на дівчину. Вона була настільки прекрасною, що Гарду нехай лише на мить, але чомусь стало її шкода. Та тільки на мить – бо далі розум поглинула непереборна, немов цунамі, жага крові. Нечутно підкравшись, він м’яко поклав свої пальці на горло дівчини і почав повільно, з насолодою стискати їх. Давлячись від насолоди слиною, Гард вже уявляв, як майже до смерті придушить дівчину, щоб потім довго й ретельно краяти її тіло, насолоджуючись муками вмираючої від нестерпного болю. Гард сильніше стиснув руки…

Continue reading

В 2012 году в киевском издательстве Радуга вышел роман-фантасмагория Андрея Дмитрука «Смертеплаватели». Подробнее о нем вы можете узнать из интервью, которое писатель дал ЛАВКЕ ЧУДЕС. А здесь мы предлагаем вам главы из романа, которые Андрей Всеволодович любезно предоставил нам для публикации.


 

ГЛАВЫ ИЗ РОМАНА

Большой Киев, 2178 — 2180 годы

Влюбиться можно и ненавидя.

Фёдор Достоевский

 

Через пять лет после окончания юридической школы. Я — дипломированный законовед, редактор-ведущий правоведческой хроники домоградскоготелевита. Бывают у меня связи с женщинами, даже изрядные увлечения, — в них ли суть?.. Со своей королевской осанкой, предельно близкая и недостижимая, за всеми моими «любвями» маячит Кристина. Когда мы сидим у нее вдвоём и она спокойно говорит мне что-нибудь вроде: «Надо бы на биокоррекцию, а то что-то стала часто бегать пи-пи», — понимаю, что и через сто лет не посмотрит она на меня влюблёнными глазами…

Её интимная жизнь от меня полностью скрыта. Замуж, как и большинство её сверстниц, Крис не торопится, откладывает до тридцати, а то и до сорока; романы ни с кем явно не крутит, — но я необъяснимым образом знаю, что у неё кто-то есть. Серьёзный, постоянный.

Continue reading

– Шановні колеги, вітаю вас із наступаючим 2036 роком! Нехай він принесе нам нові успіхи! – стримано привітав гостей і ділових партнерів президент корпорації «Амброзія» Гільберт Тонненгайм.

Присутні підняли келихи і якось несміливо піднесли до губ, переживаючи в цю мить сотні відтінків найрізноманітніших почуттів, що нуртували поміж полюсами притлумленої тривоги і шаленого захоплення. І якщо захоплення пояснювалося тим, що вино було справжнім, без літери «М» на етикетці пляшки, то тривога нібито підстав не мала, адже перед початком новорічного бенкету всі уважно переглянули курси валют – тайлер упевнено лідирував і значно випереджав юань та ієну.

Вино було кислуватим і не надто приємним на смак, проте ніхто з гостей цього не помічав, адже воно було природнім.

Гільберт Тонненгайм з наповненим келихом обходив групки гостей, як і належить президентові корпорації на такому великому корпоративі. Коли ж почалася культурна програма, звідкись виринув зануда-секретар, для якого свято було лише не надто приємним продовженням роботи. Секретар, нічого не повідомляючи, обережно, але міцно взяв шефа за лікоть і вивів у коридор.

Continue reading

— Ну что берешь? — плюгавый презрительно скосил единственный глаз на Грегора и снисходительно ухмыльнулся.

— Дороговато, — неуверенно промямлил Грегор, понимая, что уже проиграл.

— Не хочешь — не бери! — буркнул плюгавый и сделал вид, будто собирается уходить.

— Куда же вы?! — испуганно воскликнул Грегор, зябко кутаясь в плащ, несмотря на, что вечер был теплый и даже душноватый, как перед грозой. — Ну, что вы в самом деле… Я… я согласен.

— Тогда гони сто двадцать монет!

Continue reading