ЛИТЕРАТУРНЫЙ ЖУРНАЛ ФАНТАСТИКИ
Get Adobe Flash player

У голосі посланця раптом з’являються нотки співчуття:

– Кочівники напали. Ти б хоч спробувала допомогти кому-небудь з горопах. Лише уяви, як їм зараз допомога потрібна…

– Мені ж сьогодні помирати. Яка допомога?

– Помреш – і відразу до вирію. Інші усе життя намагаються, заслуги збирають… Ти от кому-небудь хоч раз у своєму житті допомогла? Хоч не як цілителька, а просто, по-людськи?

– Як же, а хто одягав молодшу сестру? А хто зі столу під час свята прибирав?

– Ну і? – співрозмовник раптом відкидає глузливі нотки, стає на диво серйозним, але я не можу так відразу відмовитися від обраного тону.

– Що «і»? Не я ж так по-дурному дитячі сорочечки шию, що не відрізнити, де перед, а де зад. І, взагалі, глинище близько, мисок нових швиденько наліпили, навіть не особливо дивувалися, що не пам’ятають, коли перебити посуд встигнули – свято, все-таки.

Посланець мовчить, але мене вперше в житті не радує самотність. Селище далеко, туди не встигнути. Я ж добре знаю степ, і він мене любить, тож захистить і сховає від ворогів. Своїм я вже не встигну допомогти: поранених просто доб’ють – хто ж бере у полон калік?

А під час втечі ніхто сповна розуму не потягне за собою такий тягар: і родича не врятуєш, і себе загубиш. Чому ти мовчиш, посланцю? Чому не підказуєш правильне рішення? Тобі ж неоднаково, як я вчиню?! Чому не кажеш, що мій обов’язок – допомагати боротися вцілілим?

Я – жінка! Мене не вчили боротися, чуєш?! Так, умію, інакше б не вижила в степу, та тільки моїх сил на пару-трійку ворогів вистачить, не більше. А інші що зі мною після того зроблять? Я навіть умерти не зможу: кому я посеред бою Силу передаватиму? І ще, волосся й очі в мене світлі, а такі рабині, кажуть, за морем у ціні. Ще вбивати не стануть. А рабою я не буду, нізащо не буду, чуєш?! Мовчиш? Тебе розлютила безглузда, дитяча суперечка, чи хочеш, щоб я сама, без підказки обрала шлях? Чи я вже, не помітивши, потрапила в обіцяне пекло? Чи я в чому винна? Я ж просто прагнула залишитися осторонь…

 

***

Углиб степу, падаючи й збиваючи в кров ноги, бігла молода жінка, то несучи на руках, то тягнучи за собою донечку. Мала так утомилася, що вже й не плакала. Спершу поряд була велика юрба односільчан, але хтось звернув убік, хтось відстав дорогою, хтось упав зі стрілою в спині чи забився у безжальній петлі аркану.

Переслідувачі затрималися, зв’язуючи полонених й оббираючи трупи. За її спиною чувся тупіт двох чи трьох коней, але стукіт копит розривав вуха й серце, немов їх був цілий табун. Добігти б до балки – там повинен бути сторожовий пост, там урятують. Тільки б добігти туди хоч на політ стріли… Швидше, Зореславе, швидше!

Дитина, спіткнувшись, упала на землю, її святкова одежина зачервоніла на вицвілій ковилі краплею свіжої крові. Мати із жахом рвонула прокляте вбрання, любовно зшите довгими ночами, аби на святі її дівчинка була найошатніша серед ровесниць. Міцна тканина розповзалася під божевільними пальцями гнилим дрантям, але це – даремно втрачений час: біла сорочечка – так само гарна ціль для аркана, ні, для стріли: хто стане возитися з малям у втомленій, стогнучій колоні рабів під час довгого переходу? Швидше, Зоренько!

Не час скаржитися на збиті ніжки! Жінка підхоплює дитину на руки, відчуваючи, як гаряче повітря рве спалені легені: надовго її не стане.

Боги! Старі, нові, які завгодно! Нехай я вмру, нехай буду горіти в пеклі, але врятуйте дитину! Скільки таких зойків сьогодні чув розтерзаний, переораний копитами степ?

Краще не знати… Але чомусь почули саме її: немов із згущеного повітря перед нею з’явилася дивна дівчина, майже дитина, з непокритою головою, із засмаглою під безжально щедрим сонцем шкірою й у чоловічому одязі. А от очі в дівчиська, немов у старої… Хіба сліпий не зрозуміє: відьма!

Жінка, не в силах вимовити й слова, ладна була впасти навколішки, але не встигла. Важко зітхнувши, відьма торкнулася її плеча – і втікачка знову сповнилася сил. Та дорогоцінного часу не надолужити – погоня вже зовсім близько.

Поделиться в соц. сетях

Share to Facebook
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Pages: 1 2 3 4

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>