ЛИТЕРАТУРНЫЙ ЖУРНАЛ ФАНТАСТИКИ
Get Adobe Flash player

– Златою, – це один із тих, хто кинувся мене рятувати, переконався, що запізно, і тепер винувато мнеться біля старших. – Я сам – із сусіднього дворища. Непогана ніби дівка була, тільки дивакувата трохи.

Ну, спасибі, втішили. А отут ще посланець єхидно нашіптує на вушко:

– Не встиг сказати: милосердні боги подарували тобі ще один шанс. До зустрічі через кілька років, Злато. Бачиш, і до нового імені звикати не доведеться, – а я у відповідь на таке знущання лише й можу, що подумки поклястися, що при наступній зустрічі зі мною комусь ну дуже не поталанить. І почути у відповідь сміх…

…Маля знову починає пищати, цього разу жалібно: боги, їх посланці, кочівники, втеча, порятунок незнайомого дівчати, власна смерть і власне народження – де вже отут викраєш час попоїсти?

Я їсти хочу, ви чуєте?! Нарешті! Що це? Не люблю, не буду молока! А, так, забула, я ж немовля… Добре, давайте сюди ваше молоко!..

Поделиться в соц. сетях

Share to Facebook
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Pages: 1 2 3 4

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>