Дж. Р. Р. Толкієн: чому неможливо писати «для дітей»
Відтак я не лише усвідомлюю, але й радію з етимологічних і семантичних зв’язків фантазії та фантастичного: зв’язків із образами речей, які не просто «реально не присутні», а які ледве чи й удасться взагалі знайти в нашому первинному світі, – чи то пак більшість людей гадає, що їх тут годі знайти. Проте, визнаючи це, я не даю згоди на зневажливий тон. Те, що образи творено за подобою речей, не належних до первинного світу (якщо таке взагалі можливо), – не вада, а перевага. Фантазія (в цьому сенсі) є, вважаю, не нижчою, а вищою формою Мистецтва, далебі майже чистою його формою, а відтак (коли її вдається досягти) – формою найпереконливішою.
Толкієн далі стверджує, що попри чимало хибних уявлень про фантазію, вона є значно складнішим мистецтвом, аніж нон-фікшн, адже потребує створення ретельно продуманого і глибокого світу, який не спирався б на костур реальності:
Фантазію… важко довести до кінця. Фантазія, думаю, може бути не менш, а більш субтворчою: хай там як, а на практиці зясовується, що витворити «внутрішню щільність реальності» тим важче, що більше несхожими на дійсну організацію Первинного Світу є образи та реорганізації первинного матеріалу. Цей вид «реальності» легше створити з допомогою дещо «поміркованішого» матеріалу. Відтав Фантазія аж надто часто залишається без розвитку; її використовують і використовували нерозважно, чи лише напівсерйозно, чи просто задля оздоби: вона проводжує бути лише «химерною». Кожен, хто успадкував фантастичний засіб людської мови, може сказати зелене сонце. Багато хто здатен його уявити чи зобразити. Проте цього замало – хоч і цей образ може виявитися значно переконливішим, аніж безліч «мініатюрок» та «життєвих інтерпретацій», які отримують літературні нагороди.
На створення Вторинного Світу, де зелене сонце стає вірогідним і породжуватиме Вторинну Віру, піде, напевно, чимало праці та думок, та його створення вимагатиме особливого вміння, чогось на кшталт ельфійської майстерності. Мало хто наважується братися за такі складні завдання. Проте, коли за них таки беруться і бодай якось завершують, тоді ми маємо рідкісне мистецьке звершення – справжнє розповідне мистецтво, витворення розповіді в первинний і найдієвіший спосіб.
Толкієн наводить цікавий приклад стосунку фантазії і драми, подібного до сполуки води з олією, і навіть пускає шпильку вбік Славетного Барда – Шекспіра:
Page 1 of 2 | Next page