ЛИТЕРАТУРНЫЙ ЖУРНАЛ ФАНТАСТИКИ
Get Adobe Flash player

Фантазувати – звичне людське заняття. Воно, безумовно, не руйнує і навіть не кривдить Здоровий Глузд: воно також не притуплює цікавості до наукової достовірності й не перешкоджає її сприйняттю. Навпаки. Що гостріший і ясніший розум, то кращим зробить його фантазія. Якби люди постійно перебували у стані, в якому вони не хочуть або не можуть збагнути правду (факти чи докази), тоді фантазія знемагала б, аж доки вони би зцілилися. Якщо люди колись увійдуть-таки в цей стан (це не видається вкрай неможливим), Фантазія загине і перетвориться на Хворобливу Оману.

Адже творча Фантазія ґрунтується на твердому переконанні, що речі в цьому світі під сонцем є такими, якими вони є; на визнанні факту, а не схилянні перед ним. Нісенітниці в казках і віршиках Льюїса Керрола базовано на логіці. Якби люди справді не розрізняли жаб і людей, тоді ніколи не з’явилися би чарівні історії про жаб’ячих королів.

Повертаючись до поняття Вторинного Світу, керованого Вторинною Вірою, Толкієн робить власний внесок до історії визначень мистецтва: 

    Мистецтво ж – це людська діяльність, завдяки якій у той чи інший спосіб виникає Вторинна Віра.

Тоді він додає до психологічних здатностей мистецтва, визначаючи психологічні функції чарівної казки, чільною з-поміж яких є її спроможність загострювати нашу хронічно притуплену увагу:

Відновлення (воно передбачає повернення та зміцнення здоров’я) – це перенабуття ясного погляду. Я не скажу, що треба «бачити речі такими, якими вони є», і не вдаюся до філософів, хоча міг би ризикнути і сказати, що треба «бачити речі такими, якими ми повинні (повинні були б) їх бачити», – як дещо окреме від нас самих. Для цього нам потрібно бодай почистити наші вікна; так, аби чітко побачені речі можна було визволити від нечепурних плям заяложеності чи фамільярності: від власництва.

З усіх облич саме з близькими найважче втнути якусь фантастичну штуку й водночас найскладніше подивитися на них із неупередженою уважністю, збагнувши їхню схожість і несхожість: вони – це обличчя, та обличчя таки унікальні. Згадана заяложеність – це насправді кара за «привласнення», законно чи психологічно. Ми стверджуємо, ніби знаємо їх. Ми уподібнили їх до речей, які раніше привернули нашу увагу своїм блиском, чи кольором, чи формою, і ми заволоділи ними, а потому замкнули у сховищі, здобули їх, а здобувши, перестали на них дивитися.

 

Переклад статті Марії Попової «J. R. R. Tolkien on Fairy Tales, Language, the Psychology of Fantasy, and Why There’s No Such Thing as Writing “For Children”»

Переклад есею «Про чарівні історії» узято зі збірки «Сказання з Небезпечного Королівства», яку переклали Катерина Оніщук та Олена О’Лір, Львів, «Астролябія», 2009.

https://bokmal.com.ua/

Поделиться в соц. сетях

Share to Facebook
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Pages: 1 2 3 4

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>