Дж. Р. Р. Толкієн: чому неможливо писати «для дітей»

Міфологія – то зовсім не хвороба, проте вона здатна, як і все людське, стати нею. З таким самим успіхом можна ствердити, що думання – це хвороба розуму. Правильніше було би сказати, що мови, особливо сучасні європейські мови, є хворобою міфології. Але хай там як, та Мови годі зректися. Втілейний розум (мова) та казка є в нашому світі ровесниками. Людський розум, наділений здатністю узагальнювати й абстрагувати, не лише бачить зелену траву, вирізняючи її з-поміж інших речей (і сприймаючи її як щось приємне для погляду), він бачить, що вона зелена й одночасно – трава. Проте яким же потужним, яким заохочувальним для самого обдарування, що його породило, було винайдення прикметника: жодні чари та закликання Чарокраю не є такими могутніми. Воно й не дивно: подібні закляття можна вважати лишень інотлумаченнями прикметників, частиною мови в міфологічній граматиці.

Розум, який вимислив слова легкий, важкий, сірий, жовтий, нерухомий, прудкий, придумав іще й магію, яка би перетворила важкі речі на легкі та здатні до польоту, обернула би сірий свинець на жовте золото, а нерухомий камінь – на прудку воду. Якби вона могла робити щось одне, то спромоглася б і на інше; вона неодмінно зробила б і те, і друге. Якщо ми можемо вирізнити зелене у траві, блакитне – в небі та червоне – у крові, значить ми маємо чародійську силу – в одній площині; й тоді прокидається бажання володіти тією силою в зовнішньому щодо наших умів світі. Це, втім, не означає, що ми добре вправлятимемося із тією силою у будь-якій площині. Можна накласти на обличчя людини мертвотно-зелену барву й викликати жах; можна змусити засяяти рідкісний і страхітливий блакитний місяць; можна зробити так, що ліси вкриє срібне листя, а баранів – золоте руно, і можна вкласти палаючий вогонь у черево холодного черва. Проте в оцьому так званому «мисленнєвому образі» твориться нова форма, починається Чарокрай, Людина стає субтворцем.

Так само, як і Сендак з Ґейманом, Толкієн наполягає, що чарівні історії не призначені «для дітей» за своєю суттю, та ми, дорослі, просто так вирішили, спираючись на низку помилкових переконань як щодо природи літератури, так і природи дітей:

Поделиться в соц. сетях

Share to Facebook

Page 2 of 4 | Previous page | Next page