Вдихнувши повні легені повітря, Ліллі-Ганна приготувалась кинутись на ілюзіоніста і не дати йому відірватись від землі. Якщо ж не вийде затримати, то зникнути разом із ним. Холтофф засміявся:
– Я читаю ваші думки, радосте моя. І нічого не маю проти, аби бути з вами. У моєму схроні нам буде весело. Прошу! – розкрив він обійми.
Ліллі-Ганна безпомічно роззирнулася, шукаючи Винахідника. Але його в парку не було. Коли ж глянула в небо, побачила, як по імпровізованому канату Холтоффа спускався один з братів-близнюків, що жили у сузір’ї Близнята на зорях Касторі та Поллуксі. Відчувши напруження Ліллі-Ганни, маг і собі звів погляд вгору. Його руки потяглися до корсета, але несподівано перед лавкою виріс другий близнюк. Він міцно вхопив Холтоффа за руки.
– Скажіть їм, радосте моя, що все – я вичерпався! – заблагав маг. – Мені боляче…
Холтофф підняв руки і брати зняли з нього корсет.
– Доведеться вас ще й обшукати, – сказав один з близнюків.
– Обшук. Що ж, потрусіть самого Холтоффа, дорогі колеги по ремеслу, – відвертий сарказм прозвучав у тоні мага. – Мені роздягнутися?
Брати мовчали. Вони відчували ніяковість перед знаменитим магом-ілюзіоністом Синьої Зірки.
– Чого ж ви зупинилися, жалюгідні дилетанти? Хіба законом заборонено вільним зоряним істотам приходити в цей збанкрутілий світ за славою? Де це зафіксовано? Ви прийшли за Холтоффом, бо заздрість вас гризе, як пацюк дошку. А ти, радосте моя, хіба не від самотності тут? Ти не можеш простити мені, що я полишив тебе і твоїх бджіл, не захотів більше слухати тебе і твоїх бджіл, не захотів більше слухати маразми про вічне кохання?
Почервонівши, Ліллі-Ганна тремтячими руками вхопила сумочку й скочила на ноги.
– Ех, магу, – прийшов на допомогу Ліллі-Ганні один з близнюків, – ви знову порушили закони мистецтва. Ви щойно вдарили жінку. І мовчить вона лише тому, що обрала іншого, Холтоффе.
– І ця зрадила мене, – ілюзіоніст бридливо сплюнув. – Перевелися Пенелопи не тільки на Землі. Але все, що не робиться – на краще. Доведеться генію Всесвіту взяти схиму і скніти на своїй Синій Зірці.
Втративши владу над собою, Ліллі-Ганна кинулась до мага, щосили вдарила його в обличчя.
– Нікчемо! Хіба ти не знаєш, що Синьої Зірки немає…
– Стривайте! – стали поміж ними близнюки. Вони відібрали у Холтоффа милицю, яку той заніс над головою жінки.
– Брехня! Провокація… – заточившись, маг безсило упав на лавку. – Визнайте, що зібралися ницою зграєю, або помститися. Ви хочете паралізувати мене, зробити безпомічним. Але я не здамся.
– Не комизиться, магу, – озвався Винахідник, що непомітно підійшов до гурту. – Ви самі спалили свій дім – казкову окрасу Всесвіту. Ви не створювали Синю Зірку – не мали права й руйнувати її.
Холтофф закотив під лоба очі, поповз із лавки на землю. З рота полізло піняве зелене жабуріння. Ліллі-Ганна скрикнула й стала за спину Винахідника, який ледь помітним жестом палиці, дав знак близнюкам. Ті миттю вихопили з кишень овальні дзеркальця й спрямованим полем замкнули мага в одномірній площині.
– Не розігруйте перед нами вистав, Холтоффе, – вихнув люлькою Винахідник. – Ваші ж трюки нам відомі. От всі канали ваших апаратів і блоковано…
– Це щось нове в зоряному світі, – непуті мага як не було. Він сидів рівно і лише схрещені на грудях руки виказували непевність його внутрішнього стану. – Але я нічого протизаконного не робив. Аборигени добровільно віддавали мені енергію як винагороду за роботу, за спасіння їхніх душ і безсмертя. Я діяв за законами виховальної драматургії, на яких базуються твори земної цивілізації. На боротьбі добра зі злом…
– Проте фінал став трагедійним для Синьої Зірки, – перебила мага Ліллі-Ганна. – Ти спопелив її. Перетворив на чорну діру.
– Замовкни! – сіпнувся Холтофф до жінки. – Я хочу слухати Винахідника.
– З жінками так не поводяться! – гнівно гримнув Винахідник, а пес зробив те, чого не міг собі дозволити господар: стрибнувши на ілюзіоніста, притис його до спинки лавки. Холтофф застогнав.
Хорошо! Просто здорово! И умно и душевно и с юмором. Давно такого не читал.
Понравилось! Оригинально и красиво написано!