МАСТЕР-КЛАСС ОТ ОЛДИ

Ну і, врешті, я отримала відповідь на питання, скільки ж фантастики мусить бути у самій фантастиці. Так от, фантастика — то такий же засіб. Реалізму там треба рівно стільки, скільки треба. Принаймні, щоб він не викликав сумнів і надто велике неприйняття , треба під соусом реалізму подати саме те, що дозволить читачу його нормально переварити, а не змусить його фантазувати на тему бідних сироток, котрі чистять картоплю зубними  щітками.

 

Ну и что? (с) Г. Л. Олді. (Макс Пшебильський)

1. Конфлікт — рушій твору (нехай то буде оповідка, повість чи роман). Нехай це буде навіть щось дуже примітивне, не обов’язково вигадувати страшний конфлікт. За приклад Майстри навели Шекспіра — безсмертного «Ромео і Джульєтту», побудованого на конфлікті кохання та ненависті. Простенький конфлікт? Так, ну то й що? І ще одне — краще сприймаються ті твори, де герой, мов маятник, гойдається з одного боку конфлікту на інший (знову ж таки, на думку майстрів).

2. Штампи. Гнати їх якнайдалі і якнайшвидше. Вони знижують емоційну температуру читача.

3. Достовірність героя. Він має бути достовірним: зовнішність, характер, звички. Адже якщо вдягти нинішнього студента в тогу (і нічого не змінити в звичках, світогляді та ін.) — чи сприйме його читач, як учня Сократа? Далі про героя. Він має виходити на кульмінацію через власні потуги, а не завдяки джокеру, що ховається в рукаві і в потрібний час використовується.

4.Фантприпущення має працювати на оповідання. Якщо тільки воно не виконує цієї функції, якщо його можна змінити іншим — прибирати, не вагаючись.

5. Автор має точно знати, про що він пише, бути «в темі».

6. Злам оповідання. Якщо перша частина емоційно розганяє читача, а потім йде різкий злам (на прикладі «Крил Емілі», де яскравий віртуал різко змінюється реалом) — читач охолоне, йому вже не так цікаво читати далі.

7. Конфлікт жанрів в оповіданні. Якщо оповідання іронічне, і в ньому раптом з’являється щось дуже патріотичне і пафосне, після якого знову починається іронія — читач сприймає не дуже. Такі речі потрібно робити дуже і дуже обережно, щоб воно «зіграло» так, як того хоче автор.

8. Емоції. Це не є поганим. Але… Будь-який читач врешті решт пересичується одними і тими ж емоціями і врешті замість сліз вони викликають лише посмішку. Навіть якщо такі емоції потрібні для оповідання і грають на вирішення конфлікту — їх обов’язково треба «розбавити» протилежними.

 

Відгук про майстер-клас (Ігор Сілівра)

Із різноманітними кліше є важливий нюанс: автор повинен розуміти що саме він використовує і навіщо, автор повинен бути поза його впливом. Майстри нам показали, що ми самі знаходились під впливом власних кліше. Тож, над цим моментом теж варто іще працювати й працювати.

Тепер коротко пройдусь по інших порадах.

Page 1 of 3 | Next page