ЛИТЕРАТУРНЫЙ ЖУРНАЛ ФАНТАСТИКИ
Get Adobe Flash player

На противагу антиутопії історії про загублені світи традиційно зараховують до розважальних. Цей жанр виник як своєрідний різновид подорожніх нотаток – вигаданих, звісно ж, – які мали розважити читача, а інколи й запропонувати йому ту чи іншу модель суспільного устрою. Хоча до предтеч жанру записують такі визнані перлини світової літератури, як «Мандри Гулівера» (1726-27) Джонатана Свіфта та «Загублений світ» (1912) Артура Конан-Дойла, все ж більшість пізніших творів мали переважно пригодницький характер. Найбільший сплеск популярності цього жанру спостерігаємо з другої половини дев’ятнадцятого століття й до початку двадцятого. Чим більш пізнаваною ставала Земля, тим менше лишалося на ній місця для таких-от загублених світів, хоча це не завадило тому ж Майклу Крайтону написати роман «Конго» (1980), а Джеймсу Гарні створити у дев’яності серію підліткової фантастики «Динотопія», яка стала основою для однойменного міжавторського циклу.

Цікаво, що історії про загублені світи створювалися не лише у науково-фантастичній концепції: серед них чимало просто пригодницьких, а також і фентезійних творів. У одних практично немає фантастичного припущення (за винятком, власне, того, що десь існує долина/плато/інша місцевість, де живе невідоме науці плем’я), у інших мандрівники знаходять у такому ізольованому місці цивілізацію, що послуговується магією та/або складає пожертви давнім, реально існуючим богам. Ну, в крайньому разі – якомусь динозавру чи дракону, останньому зі свого виду.

 

В принципі, від усіх цих загублених світів залишався один крок до наступного (не за хронологією, лише за порядком, в якому перераховуємо) з жанрів наукової фантастики – а саме, до фантастики соціальної.

Соціальна наукова фантастика не концентрується на пригодах як таких і не занурюється у фізичні, технічні, астрономічні подробиці того «що було б, якби». Її царина – фантастичні припущення, пов’язані з більшими чи меншими спільнотами людей. Це може бути, наприклад, світ, де люди у сні перетворюються на тварин («Печера» (1998) Марини й Сергія Дяченків) чи світ, де люди лише впродовж кількох днів на місяць мають певну стать, і ця стать може змінюватися («Ліва рука темряви» (1969) Урсули ле Гуїн). Головне для соціальної фантастики – власне, зосередженість на темі взаємин у соціумі, відмінних від тих, які ми знаємо.

Хай би яким простеньким каламбуром це не звучало, але соціальна НФ була надзвичайно популярною насамперед у країнах соцтабору. І там вона грала важливу роль такої собі відтулини, була територією, на якій вільно говорили вголос на заборонені теми. Ця «езопова мова», власне, і робила соціальну НФ такою популярною – і це ж призвело до того, що пізніше, коли Радянський Союз припинив своє існування, – популярність «соціалки» дещо знизилася.

Але соціальна фантастика популярна й по сьогодні, і пишуть її не тільки в країнах з тоталітарним устроєм – згадаймо хоча б «Каліфорнійську трилогію» (1984, 1988, 1990) Кіма Стенлі Робінсона, «Сліпоту» (1995), «Прозріння» (2004) та «Перебої зі смертю» (2005) Жозе Сарамаго, «Хамелеона» (2008) і «Чотки» (2017) Рафала Кошіка… Ці та інші автори, моделюючи різні суспільства, досліджують психологію людини, шукають межі, за якими вона перестає бути собою чи переходить на інший щабель розвитку, намагаються зрозуміти, коли й завдяки чому демократичне суспільство стає тоталітарним.

Уважний читач непевно вже хоче спитати: власне, а чи не є антиутопія одним із різновидів соціальної НФ? Фактично – так, частіше за все антиутопія є окремим прикладом «соціалки», хоча вони не завжди тотожні.

Як бачимо, та наукова фантастика про яку мріяв колись Г’юґо Ґернсбек, чим далі, тим більше змінювалася, її межі розмивалися, а певна сукупність творів схожої тематики чи проблематики з часом утворювала новий напрям/жанр. Зазвичай він отримував назву вже заднім числом, коли явище як таке існувало. Наприклад, термін «соціальна фантастика» першим озвучив у збірці есеїв Айзек Азімов у 1953 році. А от у 1957 році Пітер Скайлер Міллер, письменник і критик, увів термін «тверда наукова фантастика», щоб якось виокремити ті твори, які трималися в річищі, визначеному Ґернсбеком. Назва виникла за аналогією розподілу наук на природничі («hard») та соціальні («soft»). Відповідно, в основі творів твердої НФ лежало фантастичне припущення, пов’язане із природничими науками.

Поделиться в соц. сетях

Share to Facebook
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Pages: 1 2 3 4

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>