ПОЧЕМУ Я ПИШУ?

Навіщо я пишу?  Не знаю. Справді не знаю. Просто одного дня сам прийшов до цього. Як прийшов до патріотизму, до східної філософії, до бібліоманії. Відчув, що це мені потрібне. Може, на якийсь певний етап. Якщо я зрозумію, що це не моє – перестану писати. Бо як казав, Сковорода, мука братися за те, до чого ти не народжений. І ще я люблю писати. Це гра. Слово – субстанція, пластична, як глина, і, починаючи писати, ніколи не знаєш, в яку форму ляже написане. Часто слова випереджують думку, уяву, готовий твір відрізняється від первісного задуму, зберігши лише його загальний настрій. Тому, пишучи, сам з цікавістю придивляєшся – що ж із цього вийде?

І ще: писати – це весело. Так само як гуляти під дощем або танцювати на вулиці. В самураїв є заповідь: щодня пам’ятати, що ти помреш. Якщо думати про смерть – можна уникнути багатьох помилок і прожити довге щасливе життя, не обтяжене гріхами. Ну так от – кожен вірш потрібно писати так, ніби він в тебе єдиний. Ніби саме по ньому тебе оцінюватимуть. Тоді буде легко й весело. А якщо вірш не вдався – то і в пістолета бувають осічки.

ЕВГЕНИЯ БИЛЬЧЕНКО (Киев):

Почему же мы пишем? Я приведу цитату Генриха Белля из эссе “Риск писательства”. Там главный герой (редактор-издатель) задавал потенциальным авторам вопрос: “Почему вы пишете?” И только один ответ его удовлетворил: “У МЕНЯ НЕТ ДРУГОГО ВЫХОДА”. Я тоже считаю, то это лучший ответ на подобный вопрос. Нет выхода – это тупик: когда понимаешь, что это не просто долг, призвание, умение или удовольствие. Когда открывается, что по-другому Бог тебе поступить просто не дает шанса. Вот это и есть крест.

ЕЛЕНА ШЕЛКОВА (Киев):

Поделиться в соц. сетях

Share to Facebook

Share to Google Plus

Page 2 of 3 | Previous page | Next page