ЛИТЕРАТУРНЫЙ ЖУРНАЛ ФАНТАСТИКИ
Get Adobe Flash player

Рецензії від Книголюба

Сама назва твору Рея Бредбері – „Кульбабове вино” (Dandelion Wine) – нагадує про щось таке знайоме, казкове і недосяжне. Як дитинство, спогади про яке пронизані сонячними променями, незабутніми запахами та враженнями, зеленню літа та радістю буття.

Безперечно, ця повість про дитинство, про що свідчить і головний її герой Дуглас Сполдінг. Багато подій з твору ми бачимо саме його очима. Та й час, у який відбуваються події твору, – безтурботне літо – один з найкрасномовніших символів дитинства, що асоціюється з канікулами, свободою, пригодами та новими відкриттями. Чи не відкриття усвідомити, що тенісні туфлі – це щось більше ніж просто взуття, це спонукання не стояти на місці, рухатися вперед, діяти. Чи слід говорити, що розумінням того, що щось у житті постійно повторюється, а щось трапляється вперше – „відкриття й одкровення” – і є отими осяяннями, крапельками істини життя, що час від часу прослизають у нашу свідомість. Можливо, це і є дорослішання. І погодьтеся, не так просто прийняти на віру, що тато й дідусь знають не все на світі. Від цього твердження починає хитатися весь дитячий світ…

Однак якщо придивитися уважніше, дитинство – не основна тема твору. Головне – це пошуки сенсу, пошуки тої таємниці життя, що й робить його таким привабливим, жахливим і прекрасним водночас, неповторним та унікальним. І цю лінію автор непомітно, але чітко веде через увесь твір. Найперше – це сцена у лісі, коли Дуглас усвідомлює себе живим, не просто людською істотою, одним з багатьох собі подібних, але живою людиною, яка чує, як росте трава, як міниться світло крізь листя дерев, як дихає земля, як снують найдрібніші комашки, як в унісон з цим різнобарвним світом живе він сам. Після того йому й приходить думка вести записи, спостерігати, вбирати в себе світ. І тут, можливо, цілком закономірно загадується Вільям Блейк, який твердив, що весь світ – у краплинці, у піщинці.

Однак „Кульбабове вино” – це повість не лише про Дугласа, а про ціле містечко Грінтаун з його старожитнім укладом і про мешканців. Не дарма оповідається про Лео Ауфмена, що взявся збудувати машину щастя. Йому це вдалося, дивовижно, але вдалося. Однак результат перевершив усі сподівання, оскільки ця машина дарувала лише ілюзію щастя, його прагнення, нездійсненність бажаного, а не саме щастя. І ключовим тут, мабуть, є слово машина – у сенсі, що штучний механізм ніколи не втішить людину, не зрозуміє її, не підтримає, словом, не принесе радості та щастя. Однак у творі Бредбері змальовує нам і зовсім іншу машину – машину часу, якою є людська пам’ять. Ця машина працює дивовижно, створюючи барвисті живі картини минулого, які невидимими нитками з’єднані з теперішнім. Ця машина працює безвідмовно і, безперечно, приносить багато втіхи: і хлопчакам, і старому полковнику Фрійлі.

Невеличкі епізоди (про прабабусю Дугласа, що буда душею їхньої сім’ї та будинку, про бабусю, яка в ідеальному порядку втратила весь свій куховарський хист та запал, про лахмітника містера Джонаса, який десь там полишив достаток та комфорт тільки з йому відомих причин, про останню подорож трамвая) непомітно вплітаються в основну сюжетну лінію, одначе забери їх, і повість втратить половину свого чару та сенсу. Оскільки маленькі радощі і смутки, страхи та сподівання, незначні події та якісь передчуття, одним словом дрібниці і складають наше життя.

Поделиться в соц. сетях

Share to Facebook
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Pages: 1 2

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>