СТЕРЕЖІТЬСЯ КОНВАЛІЙ! (Наталя Гайдамака)

Вона влетіла до кабінету головного лікаря, обминувши розгублену секретарку, яка не чекала такої атаки й тому навіть не встигла належним чином зреагувати. Ця жінка принесла тонкий аромат конвалій. Однак, створюючи різкий дисонанс із цими ніжними, заспокійливими пахощами, щоки несподіваної відвідувачки пашіли, очі палали гнівом, темне скуйовджене волосся розсипалося по плечах.

– Та ви хоч знаєте, що у вашій поліклініці діється? – з порога вигукнула вона. – Ліфт зупинився між п’ятим і шостим поверхами! Він там висить уже годину. А в ньому ж люди! І ніхто нічого не робить!

Володимир Денисович холодно позирнув на непрохану гостю. Він умів, коли треба, бути незворушним, і голос його пролунав підкреслено спокійно:

– У таких питаннях – до Валентини Михайлівни. Кабінет двісті шістнадцятий, другий поверх.

– Я там побувала, й мені порадили не пхати свого носа до чужого проса!

– Певен, Валентина Михайлівна вже викликала майстрів, і цей прикрий інцидент невдовзі буде вичерпано. Не варто панікувати, – відказав із притиском головний і подумав: «Атож, це цілком схоже на Валентину, вона ніколи не була вельми чемною. А мені ще тільки ліфтами клопотатися… і без того постійно часу бракує».

– Вона теревенить по телефону з подругою й нікого викликати не квапиться! А люди сидять у тому ліфті, – обурена відвідувачка позирнула на настінного годинника, – уже п’ятдесят вісім хвилин! Там жінка з малою дитиною, стареньке подружжя та дівчина, яка боїться запізнитися на побачення й через те аж надто нервується…

– І звідки ж вам це все так точно відомо? – Володимир Денисович не приховував іронії.

– Відомо та й годі! Ви ліпше подумали б про те, як почуваються оті небораки, які висять на висоті шести поверхів. А в кабіні світло згасло, дитя скиглить, дівчина ридає, літнім людям важко стояти… Аби ж знаття куди, то я й сама б уже зателефонувала! Може, врешті, дасте потрібний номер? Бо ж ваша Валентина ще, мабуть, нескоро знайде для цього час, надто заклопотана!

– Я сам розберуся. Це наша внутрішня справа. Прошу не галасувати, ви в медичному закладі, – головний і далі не підвищував голосу, хоч подумки лайнувся: Валентина Михайлівна таки геть розледащилася. Справжнісіньке неподобство – невже й справді так складно викликати ремонтників? Але ж не при цій несамовитій розбиратися… Он як її калатає. Може, запропонувати валер’янки або чогось заспокійливого?

Page 1 of 3 | Next page