У свою чергу, «другий ешелон» поповнили ті, хто спромігся на першу (чи перші дві) книгу — це, зокрема, кримчанка Маріанна Малина («Фіолетові діти» та «Випалений шлях» — романи-дипломанти «Коронації слова»), дніпропетровчанка Наталія Дев’ятко (перші дві книги фентезійної трилогії для юнацтва «Скарби Примарних островів»), киянка Марія Ряполова («Бурецвіт»), колишній кримчанин, а тепер херсонець Валерій Верховський (збірка «Ера електрики»), киянка Сусанна Черненко (збірка «Знайти за регістром»), буковинець Юрій Муляр (збірка «Адреналінові сутінки») та багато хто інший.
І знов-таки, неможливо перерахувати тих, хто лише «випробовує перо» — а отже, за класифікацією укладачів довідника «Фантасты современной Украины», є кандидатом у «другий дивізіон» письменників-фантастів, у т.ч. україномовних.
Окремо хотілось би звернути увагу читачів на наявність когорти сучасних українських письменників, які зазвичай працюють в інших жанрах, проте час від часу звертаються і до фантастики. Жанри при цьому обираються найрізноманітніші: це може бути антиутопія від Тараса Антиповича, фантастичний (оскільки дія розвивається в Україні майбутнього часу) політичний детектив від Ю
Не хочу вдаватися у деталі, проте сама тенденція показова, оскільки вона:рія Щербака, фентезійна трилогія від Сергія Батурина, альтернативна історія ІІ Світової війни від Василя Кожелянка… і ще багато, багато чого!
Підіб’ємо підсумок. Розгляд сучасного стану україномовної української фантастики дозволяє зробити висновок, що УУФ точно є ДЕ і КИМ розвивати. З третім аспектом — ЧИМ розвивати, — ситуація дещо гірша, але все ж таки ніяк не катастрофічна. Отже, щоб україномовна українська фантастика успішно прогресувала, основну увагу потрібно приділити саме розвитку інфраструктури УУФ.
Втім, щось подібне можна сказати і про сучасну українську літературу, ахілесовою п’ятою якої також є слабкість інфраструктури.
Leave a Reply