©Артем Киселик
Читацька рецензія на книгу Володимира Арєнєва “Сапієнси”, яка увійшла до короткого списку Книги року BBC.
“Сапієнси” створені в стилі фантастики для підлітків Золотого віку. Але від Золотого віку тут лише загальний оптимізм майбутнього, захоплення наукою та любов до неї, і ще якась неймовірна кількість відсилок та пасхалок, які зігріють душу кожному нф-фену.
Втім, для тих, хто полюбляє фентезі, їх також чимало.
Двоє друзів, учні київської школи, Мишко Неборак та Сашко Ненарок, опиняються в Школі зореплавства, на зорельоті “Стріляний горобець”. І невдовзі виявляється, що зорельот цей колись належав іншопланетянам, які прагнули захопити Землю. Навіть через багато років він приховує таємниці на своєму борту. Але чи є вони таємницями? Можливо це частина тестування, що проводять викладачі? Хлопці з друзями мають намір це з’ясувати. До того ж їм теж є що приховувати.
Писати про враження досить складно, тому що книга мені сподобалась і просто хочеться радить її шанувальникам підліткової фантастики.
У книжці, на мою думку, є головне для такої літератури – атмосфера пригод і таємниці. А ось властивого багатьом підлітковим романам моралізаторства немає – люди здійснюють вчинки, а потім стикаються з їхніми наслідками. Автор вважає, що в читача достатньо мозку, щоби самотужки зробити висновки. Друзі натрапляють на старі таємниці, торкаються нових, розв’язують задачки, геройствують – і все це під добродушний гумор та жарти для своїх, один лише барсумський літопис чого стоїть. Здається, що світ “Сапієнсів” просторий і неосяжний, тут можна вирушити назустріч пригодам разом із вірними друзями, і пригод вистачить на всіх.
Водночас “Сапієнси” не уникають серйозних питань, однією з центральних тем є відповідальність у різних її проявах: перед собою, чи перед іншими – і те, що все це лише грані однієї речі.
У “Сапієнсах” уміло і з любов’ю змішуються ретрофутуризм, що виявляється в основному в естетиці світу, і нові технології, окремий захват – це назви, які здебільшого відразу дають поняття про що йде мова, не виглядають надуманими й радують любителів фантастики – фродики то, телики, чи імп-скафандри. Власне, безліч цих детальок, наприклад, гра у квідич, що міцно увійшла до життя школярів, але на нф-лад, вибудовують світ, у якому хочеться жити, хай благополучним його й не назвеш.
Частково тут відчувається вплив радянської фантастики: суспільство достатку, де вище досягнення – це робота вченим, а не бізнесменом, хоча сама наявність реклами натякає, що бізнесмени нікуди не поділися. Частково, і більшою мірою, західної: співіснування різних культур, терпимість до відмінностей, космополітизм і так далі.
Аренєв використовує український колорит, але робить це акуратно, не нагнітаючи до відчуття містечковості — мова насамперед про майбутнє, не географію, і київські школярі живуть у контексті світової культури й науки.
А ще книга дуже приємно ілюстрована й оформлена, знову ж таки у ретростилі. Отже, раджу знайти її саме в паперовому вигляді, бо приємно в руках тримати.
Перечитуючи свій відгук, помітив, що дуже багато пишу про відсилки і впливи, тому додам. Їх багато, але вони не “обов’язкові”, це саме підморгування дорослому або, в усякому разі, досвідченому читачеві.
Якщо ви знаєте, про що мова, посміхатися будете набагато частіше, а характери другорядних персонажів будуть зрозумілі, як тільки побачите їхні імена (Аліса Шелдон, Гарлан Еллісон, Сем Ділейні, Том Діш і так далі). Але якщо не знаєте, теж нічого страшного – це приправа, не основне блюдо.
Орфографію, пунктуацію і стиль автора збережено.
Leave a Reply