ЛИТЕРАТУРНЫЙ ЖУРНАЛ ФАНТАСТИКИ
Get Adobe Flash player

Власне, Джексон мусив розібратися точнісінько із тим самим завданням, що у 1947 році постало перед Толкіном. Як відомо, письменник починав «Хоббіта» як звичайнісіньку казочку, одну з багатьох, що він розповідав своїм синам та доньці різдвяними вечорами. Судячи з усього, вперше вона постала саме в усній формі, й навіть невідомо, чи була розказана ним до кінця (більше того — чи був тоді Більбо хоббітом чи ж просто невеличким чоловічком).

Згодом Толкін узявся записувати казку — почавши з усім відомої фрази про «нору, в якій мешкав хоббіт». Поступово письменник збагнув, що дія казки відбувається у світі, до которого він повертається вже багато років у своїх нотатках — до так званої Арди, частинкою якої є Середзем’я. У книжку самі собою пробралися різні впізнавані топоніми та імена — ті самі, які вже він використовував у оповідках про історію Арди. Але навіть тоді не йшлося про те, щоб перетворити «Хоббіта» в частину величного епосу. Навіть узявшись писати продовження, Толкін сумлінно намагався зробити саме дитячу казочку і лише згодом перейшов до розлогої оповіді про Війну перстня.

А коли він зробив це, мимоволі мусив дати лад і «Хоббіту». Мало хто знає, що насправді існувало кілька опублікованих версій казки — і перша, 1937 року, сильно відрізнялася від другої (1947 р.), а тим паче — третьої (1951 р). Так, у першій Горлум збирався віддати перстень Більбо — і, оскільки той потай уже знайшов та забрав собі магічний «подаруночок на день народження», Горлум дуже побивався, що не може дотриматися слова.

Усі неузгодженості з «Володарем перстнів» Толкін мусив прибрати — і прибрав — у версії 1951 року, але його не задовільняв надто казковий тон. Зрештою в 1960-му Толкін вирішив заново переписати «Хоббіта», зробив два перші розділи, почав третій… і покинув цю справу. Він усвідомив: так, можливо, казка стане співзвучнішою до епоса, але втратить притаманні саме їй чари.

Розбіжність між казкою та романом-продовженням, безумовно, відчували й інші творці — ті, хто так чи інакше був причетний до адаптацій «Легендаріуму». Так, згадані вище Ренкін, Бесс та Бакші пішли шляхом свідомого спрощення та «казкування» «Володаря перстнів». А перекладачі на українську та російську часто намагалися зробити те саме на мовному рівні: свідомо вживали лексику, характерну саме для дитячих казок, випускали деякі надто жорстокі епізоди.

Фактично ж ми мусимо визнати та примиритися з тим фактом, що сам Толкін визнавав наявність розбіжності (атмосферної, не подієвої) між «Хоббітом» і «Володарем перстнів»; але він же врешті й примирився з нею.

* * *

Однак те, що в книзі передається насамперед мовними засобами, на екрані реалізується зовсім по-іншому. Джексон пішов шляхом цілком передбачуваним: залишив епічний розмах, але додав комізму та камерності.

Власне, тут і виник певний дисбаланс, адже величні краєвиди Рівенделлу слабо гармоніюють із чарівником Радагастом, який наче примчав на своїх кролях просто з радянських казок-телеспектаклів. (Зазначу: для свого часу то були чудові казки).

Але переважна кількість претензій у глядачів була навіть не до Радагаста з його кролями. Йшлося про буцімто нові сюжетні лінії, завдяки яким історія набула епічного розмаху. Біла рада на чолі зі зрадником Саруманом. Пригоди, пов’язані із якимось Некромантом. А головне — протистояння між ватажком гномів, Торином Дубощитом, та орком на ймення Азог.

Звичайно, спроби режисера поєднати «Хоббіта» з «Володарем перстнів» зрозумілі, але чи мав він право аж настільки розширювати сюжетну канву? Про яке шанобливе ставлення до першоджерела взагалі можна говорити в такій ситуації?!

Хоч це й дивно, але варто лише уважніше почитати згадане першоджерело, щоб упевнитись: Джексон ретельно намагався його відтворити на екрані. От тільки тут ми мусимо пам’ятати дві речі.

По-перше, як я уже казав, розбіжності між «Хоббітом» та «Володарем перстнів» (їхніми фінальними версіями — якщо точніше) полягали насамперед у мовних фарбах та інтерпретаціях. Бо перший — «написаний» Більбо до того, як почалася Війна кільця, а другий подає нам точку зору на події тієї Війни після того, як вона завершилася. Сюжетно ж, подієво, хронологічно казка і роман-трилогія не суперечать одне одному. Для того, щоб зняти протиріччя, Толкін спеціально написав кілька передісторій і розмістив їх у «Додатках» до роману; а ще одну — «Похід до Еребору» — вдалося надрукувати лише після смерті автора, у «Незакінчених оповідках Нуменору та Середзем’я» (1980 р.).

Pages: 1 2 3

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>