Я, ВОЛОДАР… (Олександр Левченко)

 «Я, могутній Володар неосяжного Перену, законний правитель королівства Ста озер, мудрий повелитель Верхнього та Нижнього Марджі й милосердний покровитель гірської країни Таора, прийшов до вас, освячений таємничою Печаттю Богів – незаперечним доказом виявлення їхньої ніким не збагненної Волі…»

Мине лише кілька днів, і хтось із моїх підопічних, повернувшись сюди, на це ж місце, виголосить такі слова перед величезною юрбою зустрічаючих, і, як один чоловік, багатотисячний натовп упаде на коліна, беззастережно приймаючи вибір Богів. Стояти залишаться тільки п’ятеро людей, які ще раніше привітали нового Володаря, й серед них – я, нащадок колись славного і багатого, а тепер геть занепалого роду Фаро, той, хто вже за хвилину поведе п’ятьох претендентів непримітними гірськими стежками до Дому Безсмертних, де й вирішуватиметься доля нашої величезної, але нещасливої країни, а разом із нею – й цілого світу.

Ось тільки хто стане тим щасливцем, у чиї руки Боги віддадуть важке та небезпечне кермо влади? Мої очі пильно, але ненав’язливо оглядають усіх претендентів. Перший серед рівних, звичайно ж, достойний Ларко, далекі предки якого належали до тодішніх королівських сімей Перену та Марджі. І справді, істинного, ненапускного благородства та гідності кровному принцеві не позичати, це добре видно навіть з того, як він прощається зі своїми батьками та двома вродливими сестрами. Правда, за знатністю йому ненабагато поступається невисокий міцний Зео, але, якщо брати до уваги суто зовнішні ознаки, на високе походження цього молодика не вказує нічого, окрім хіба що неприкритої пихи. Водночас пронизливий погляд свідчить про таку незламну рішучість та цілеспрямованість свого власника, що змушує ставитися до нього з достатньою повагою.

Високий худорлявий Котіліс – єдиний з усіх нас, хто не належить навіть до благородних: його батько – скромний професор Королівського університету в адміністративному центрі Ста озер. Низьке походження претендента відразу впадає у вічі, однак воно також свідчить про його виняткові розумові здібності. Котіліс – знову ж таки єдиний, кому довелося по-справжньому складати суворий відбірковий іспит, і зробив він це настільки блискуче, що навіть по-ворожому налаштовані судді не змогли нічого вдіяти. Що ж, закон є закон, і вперше за два з половиною століття нової історії Перену шанс стати Володарем з’явився у простолюдина.

Page 1 of 3 | Next page